Проектна робота "Творчість Т.Г. Шевченка періоду заслання"

                                      

                                                     План проекту

1.     Арешт Тараса Григоровича Шевченка.

2.     Оголошення вироку.

3.     Цикл поезій «В казематі».

4.     Нестерпні умови солдатчини.

5.     «Захалявні» книжки поета.

6.     Аральська експедиція 1848-1849 рр.

7.     Мотиви лірики поезій періоду заслання.

8.     Патріотична тематика поезій.

9.     Автобіографічні твори.

10. Мотив братання слов’янських народів у поезії «Полякам» .

11. Гнівний осуд колоніальної політики Російської імперії у поезії «Іржавець».

12. Зображення повстанського руху на Поділлі у повісті «Варнак» .

13.Повісті російською мовою.

14.Антикріпосницьке спрямування повістей «Наймичка», «Княгиня», «Несчастный».

15. Повість «Прогулка с удовольствием и не без морали ».

16. Становище митця у кріпосницькому суспільстві (повісті «Художник», «Музикант»).

Опис учнівського проекту

Основне питання:  Творчість періоду заслання.

Тематичні питання:

Основні події  у долі поета.

Твори, що принесли йому визнання.

Шевченко - художник.

Назва проекту:

 Т. Г. Шевченко. Творчість періоду заслання.

Мета проекту:

1. Дослідити життєвий і творчий шлях Т. Г. Шевченка періоду заслання.

2.Створити презентацію.

3.  Опрацювати зміст творів.

4.Оформити матеріали щодо життя та творчості Т. Г. Шевченка.

Характеристика проекту:

·        за кінцевим результатом: практико-орієнтований;

·        за змістом: монопредметний;

·        за кількістю учасників: груповий;

·        за тривалістю: короткочасний;

·        за ступенем самостійності: дослідницький;

за характером контактів: класний.                                                                                                 База реалізації проекту: Смотрицька ЗОШ І-ІІІ ст. ім. М.Смотрицького

Учасники проекту:

1.     Учні 11 класу: Боднар Катерина, Горецька Олена , Палюховська Тетяна, Солярик Ольга, Христан Микола.

2.     Вчитель української мови та літератури : Драгусевич Галина Анатоліївна.

Термін реалізації проекту:

Початок:12.11.2013.

Закінчення:12.12.2013.

Прогнозований результат:

·        Презентація проекту;

·        Написання статі до шкільної газети «Срібний дзвінок»;

·        Розвиток творчих здібностей школярів.

Ресурси:

Людські: учень, кваліфікований вчитель,бібліотекар, спеціаліст з

комп’ютерних технологій.

Матеріально-технологічні: наявність досвіду щодо оформлення матеріалів, комп’ютера, ксерокса, паперу.

Інформаційні: доступ до Інтернету, бази даних шкільної та міської бібліотеки, можливість брати участь у шкільних конференціях із світової літератури

            

                                      Творчість періоду заслання (1847-1857 pp.)

         П'ятого квітня 1847 р. під час переправи через Дніпро Т. Шевченка було заарештовано за доносом студента Київського університету Петрова. Поет повертався до Києва, поспішаючи на весілля до Миколи Костомарова. На той час М. Костомарова, П. Куліша та інших членів Кирило-Мефодіївського товариства було заарештовано. У Шевченка вилучили малюнки і поетичні твори. Частина рукописів і малюнків зберігалася у друзів і знайомих поета, у яких теж чинилися обшуки. Внаслідок постійного переховування частину творів, на жаль, було втрачено.

       6 квітня 1847 р. Шевченка під конвоєм було відправлено до Петербурга і ув'язнено в казематі Третього відділу. Зі спогадів Костомарова відомо, що поет тримався впевнено, іноді навіть жартував. Поведінка його дивувала всіх. На допитах Шевченко поводився мужньо, не боявся сказати жандармам правду про жахливе становище простого народу в Україні. Після допитів Тараса Григоровича почали розглядати окремо від членів Кирило-Мефодіївського товариства, вважаючи поета найнебезпечнішим злочинцем, твори якого могли «возбудить малороссиян к восстанию».

       30 травня того ж року Шевченку оголосили вирок: «Художника Шевченко, за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений, как одаренного крепким телосложением, определить рядовым в Оренбургский отдельный корпус, с правом выслуги, поручив начальству иметь строжайшее наблюдение, дабы от него, ни под каким видом, не могло выходить возмутительных и пасквильных сочинений».

       Біля абзацу про Шевченка Микола І додав: «Под строжайший надзор и с запрещением писать и рисовать» . Жорстокий вирок поет прийняв твердо і рішуче. Покидаючи подвір'я каземату, подивився на вікна, де сиділи інші ув'язнені, і посміхнувся, прощаючись з ними.

       Про твердість духу поета свідчить і той факт, що, перебуваючи в ув'язненні, він не переставав писати вірші, які вже на засланні об'єднав у цикл «В казематі» з підзаголовком «Моим соузникам посвящаю».

          Циклом «В казематі» розпочинається третій період творчості великого Кобзаря — період років заслання. До нього увійшли 13 віршів, сповнених смутку, суму і самотності. Ув'язнений поет линув думкою до рідного краю, уявляв різні людські долі, яким теж властиве почуття самотності. Чоловічі й жіночі образи уярмленого народу постають перед нами в поезіях «Ой одна я, одна», «Не кидай матері — казали...», «Чого ти ходиш на могилу?..», «Ой три шляхи широкії».

        До циклу «В казематі» згодом поет додав ще два вірші, написані в Орській фортеці, у яких, звертаючись до своїх однодумців, просить їх любити одне одного, любити Україну. «І за неї, безталанну, Господа моліте».

       Глибиною самоаналізу позначена поезія «Мені однаково, чи буду...», у якій великий син України виражає не лише любов до неї і тугу за рідним краєм, а і здатність до самозречення в ім'я вітчизни. Ліричний герой ладен відмовитись від щастя жити на батьківщині, готовий відмовитись від особистих інтересів, хоча доля ніколи і не жалувала його. Він «в неволі виріс меж чужими», очевидно, що самотнім у неволі він прийме й смерть. Герой вважає, що так мало зробив для рідної землі, що ніхто навіть не згадає його. І хоча він загине на чужині, але доля України все одно турбує його:

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, їв огні

її, окраденую, збудять...

Ох, не однаково мені.

       Він навіть на чужині не відділяє себе від свого народу, і власну недолю сприймає як частку страждань всієї поневоленої України. Отже, вірш «Мені однаково  -  приклад безмежного патріотизму Великого Кобзаря.

      Опинившись на чужині, в нестерпних умовах солдатчини, Тарас Шевченко не втрачав мужності. Оскільки Шевченко вважався особливо небезпечним політичним злочинцем, його дуже спішно, за вісім днів, було переправлено до Оренбурга, а потім до Орської фортеці. Там для поета почалися довгі місяці нестерпної муштри і наруги над людською гідністю. Пізніше у своїх повістях Шевченко відзначить, що після прибуття в Оренбурзький край йому впала в очі велика кількість військових. Тут також було багато політичних засланців.

       До Шевченка прихильно поставився комендант Орської фортеці генерал-майор Ісаєв, дозволивши йому жити на приватній квартирі і спілкуватись з польськими засланцями. Але після смерті Ісаєва життя Шевченка змінилось. Його було переведено в казарму, де він щоденно підлягав муштрі і неодноразово перебував на гауптвахті. Писати і малювати поетові було заборонено, а приладдя для малювання, відібрані під час арешту, з Третього відділу не повернули.

       Зміна клімату позначилась на здоров'ї поета. Спочатку він захворів на ревматизм, а потім на цингу.

     Втіхою зраненій душі стала поезія, але Шевченко змушений був переховуватись. Кожен рік (1847-1850) поет робив невеликі книжечки і носив їх за халявою чобота. У них він заносив свої вірші. А самі книжки називав «захалявними».

     Свою творчість Т. Г. Шевченко активізував під час Аральської експедиції (1848-1849 pp.), до складу якої він офіційно увійшов як художник.

    Після закінчення навігації на Аральському морі експедиція зупинилась на зимівлю на острові Кос-Арал. Цей час виявився для Шевченка дуже продуктивним. Крім значної кількості малюнків, він написав і багато ліричних творів. Більша частина їх сповнена мотивами туги та смутку.

     У травні 1849 р. експедиція починає друге плавання по Аральському морю, а в кінці вересня того ж року через Каракумську пустелю повертається до Оренбурга, де Шевченко разом з польським засланцем Броніславом Залеським опрацьовує матеріали експедиції. У цей час поет ходив у цивільному одязі, жив на приватній квартирі.  Але за доносом одного з офіцерів про порушення царської заборони писати й малювати 23  квітня 1850 р. Шевченка було заарештовано і відправлено до Орської фортеці, а восени того ж року до Новопетровської фортеці на безлюдний півострів Мангишлак, де поетові довелося тяжко страждати протягом семи років. Свідченням цьому є хоча б той факт, що за перші чотири роки заслання Шевченко написав більше ста ліричних творів, серед яких сім поем, а за наступні сім років заслання — один вірш.

      У ліриці періоду заслання знайшли своє продовження мотиви лірики періоду « Трьох літ». Поетичним заспівом до «невільницької» лірики став вірш «Думи мої, думи мої...», яким автор відкрив свою першу «захалявну» книжечку.

      Патріотичною тематикою пройняті всі вірші, які відкривають «захалявні» книжки Т. Шевченка. Ця ж тема простежується в багатьох інших поезіях цього періоду. Велику увагу Шевченко приділяє темі призначення поета і поезії. Покликання поета — «святую правду возвістить!» («Пророк»), адже поетові «легшає в неволі», коли він знає, що його слова «радують одиноку душу» («Не для людей, тієї слави...»), що «серце б'ється — ожива, як їх почує» («Ну що б, здавалося, слова...»), адже душа поета «жива в святих своїх речах, і ми, читая, оживаєм і чуєм Бога в небесах »(«Мені здається, я не знаю...»).

       Значне місце в «невільницькій» поезії Шевченка Посідають автобіографічні твори. Оскільки, за визначенням самого поета, «история моей жизни составляет часть истории моей родины», то більшість автобіографічних віршів мають антикріпосницьку спрямованість. Так, тяжкі картини кріпосницького гніту постають перед читачем у вірші «І виріс я на чужині...»:

Чорніше чорної землі

Блукають люди; повсихали

Сади зелені, погнили

Біленькі хати, повалялись,

Стави бур'яном поросли,

Село неначе погоріло,

Неначе люди подуріли,

Німі на панщину ідуть

І діточок своїх ведуть!..

      Поету боляче від того, що «скрізь на славній Україні людей у ярма запрягли пани лукаві...», що «Гинуть у ярмах лицарські сини...».

     Але Шевченко не хоче коритися існуючому порядку речей, і в цьому вірші з'являються мотиви революційної боротьби: в уяві поета постають зовсім інші картини. Коли не залишиться «сліду панського в Україні», тоді над Дніпром зазеленіють «широкії села, а у селах у веселих і люде веселі».

     Дружба з польськими засланцями навіяла поетові ще одну тему — тему братання слов'янських народів. У вірші «Полякам» Шевченко вказує на той факт, що ворожнечу між двома братніми народами посіяли «неситі ксьондзи, магнати» з проголошенням Брестської унії.

      Розпалюючи ворожнечу між народами, католицизм прикривався Божим ім'ям. Поет закликає поляків брататися з українцями:

Подай же руку козакові

І серце чистеє подай!

      Продовженням теми дружби народів став вірш «У Бога за дверима лежала сокира», присвячений казахському народу. В алегоричній формі — образі сокири — поет зобразив самодержавну Росію, яка вкрай спустошила квітучий колись край: «і стала тьма», «ридають люди», «і мерк... Божий світ».

     Унаслідок такої грабіжницької політики залишилась пустеля, де «билини навіть не осталось», де не тільки людина, а навіть «верблюд заплаче». Єдине, що не зміг загарбник відібрати в казахського народу, — дерево, «огнем не палиме» — символ безсмертя нації.

     Поета-патріота продовжує цікавити й тема історичного минулого України. Так, своєрідним аналізом наслідків Полтавської битви стала поезія «Іржавець».

      У боротьбі за незалежність України козацтво виявилось неодностайним, роз'єднаним. Поет гнівно засуджує зрадників, які вислужувались перед московським царем, серед них «прилуцький полковник поганий» Гнат Галаган; вказує на те, що саме роз'єднаність змусила значну частину козаків їхати в Крим, де вони потрапляли в залежність від татар.

    Автор гнівно засуджує політику Петра І, спрямовану на поневолення України, звинувачує російського самодержця в знищенні значної частини козацтва на будівництві Петербурга, на інших важких роботах та у боях зі шведами на території Фінляндії. Самого царя Петра поет називає катом, а його підлеглих характеризує такими рядками:

Отак її воєводи,

Петрові собаки,

Рвали, гризли...

    Автор твору доходить висновку, що наслідки Полтавської битви виявились для українців значно жорстокішими, ніж польський гніт, подальша доля України була такою жахливою, що навіть Мати Божа «й досі плаче та за козаками».

    До речі, у цьому творі проявилося суперечливе ставлення Шевченка до християнської релігії та її святинь. Так, з одного боку, автор постійно згадує Божу Матір, заступницю козаків і всієї України. Саме образ Божої Матері взяли козаки з собою до Криму. А коли хан наказав їм церкву збудувати, молилися їй у наметі крадькома. З іншого боку — автор не розуміє, за що на долю його рідної України припали такі страждання, і якщо все «те лихо, кажуть, од Бога» невже Богу «любо людей мордувать? » — запитує поет начебто в самого Господа.

    І тільки побачивши «пречистії сльози» Матері, Бог «зглянувсь на ті сльози», змилосердився над козаками, «побив Петра, побив ката». Повернулися запорожці додому, але «...й досі плаче та за козаками» Божа Мати в «мурованім храмі». Бо жорстока кріпосницька неволя перетворила людей на рабів. Але живий дух Залізняка й Ґонти кликав до боротьби з гнобителями. Серед народу виростали нові месники.

    Тема повстанського руху на Волині та Поділлі цікавила Шевченка ще з часів перебування в Україні у 1846 році. Він скористався нею на засланні для написания поеми, а згодом і повісті «Варнак».

    У поемі автор знову звертається до теми «кріпаки та кріпосники».Герой поеми — убогий сирота — виростав разом з поміщицькими синами, разом з ними навчився грамоти, почав замислюватись над долею кріпака:

Нас!

Дешевших панської собаки,

Письму учить?

Молитись Богу

Та за ралом спотикатись.

А більше нічого

Неповинен знать невольник, —

Така його доля.

     Але юнак мріяв про щастя, обрав собі наречену, та «старої пані бахур сивий украв той крам», пустив дівчину покриткою. Хлопець затаїв у серці ненависть, а згодом назбирав ватагу месників, таких, як і сам, хлопців, і почав боротьбу з панством. Спочатку помстились за наругу над дівчиною своїм панам. Під час весілля паничів «княжат, панят і молодих — всіх перерізали», а потім почали знищувати «все, що паном звалось, без милосердія і зла».

     Проте в лавах повстанців наростала жорстокість і вони з месників перетворились на звичайних вбивць. Герой поеми зневірився в доцільності помсти, «думав сам себе зарізать, щоб не нудить світом», та побачив бані київських храмів і:

Пішов собі тихо в Київ

Святим помолитись

Та суда, суда людського

У людей просити.

     Сила таланту Шевченка розкрилась у реалістичному зображенні подій. У своїй боротьбі стихійні бунтарі не бачили перспективи. З одного боку, месники виражають інтереси поневоленого класу, у якого століттями накопичувалась ненависть до гнобителів, а з іншого — вони перетворюються на жорстоких і безжальних вбивць, які втрачають людську подобу:

Ходив три года я з ножами

Неначе п'яний той різник.

До сльоз, до крові, до пожару,

До всього, всього я привик.

     Отже, поетові вдалося зберегти і відобразити в поемі реалістичні риси психології селянських бунтівників: ненависть до кріпосників, жадобу помсти і в той же час роздвоєність, докори сумління, набожність.

     Не менш реально зображено в поемі моральне звиродніння кріпосників. Найяскравішими прикладами цього служать картини побуту панів. Так, перед весіллям вони гуляли, у карти грали, але найголовніше, «молодих дівчат в селі, мов бугаї, перебирали. Звичайне, паничі». І герой поеми — Варнак — став жертвою панської розбещеності. Але водночас він і повсталий месник, активний представник тогочасної дійсності.

     Поет-гуманіст показав і силу, і слабкість стихійного повстання, у рядках його твору відчутне вболівання за кровопролиття, що чинилося в Україні у відповідь на поміщицьку сваволю.

    «Варнак» відрізняється від попередніх поем Шевченка своєю будовою. Поет звів до мінімуму ліричні відступи з авторською характеристикою героя твору. Лише у вступі Т. Шевченко повідомляє про обставини знайомства з героєм поеми. Про подальші події ми дізнаємося завдяки розповіді самого героя і його самохарактеристиці, тобто поема має монологічну форму.

                                    Повісті російською мовою

     Антикріпосницька направленість простежується і в повістях Т. Шевченка, написаних російською мовою. Коли саме поет почав працювати над повістями, конкретних даних немає, можливо, це було ще до арешту 1850 р. Але повісті «Наймичка» і «Варнак» датуються 1844-1845 pp., можливо, з обережності. Після смерті Миколи І Шевченко відмовився від фіктивних дат і не приховував від друзів, що пише повісті, підписуючи їх «Кобзар Дармограй».

     За життя автора повісті так і не були надруковані. Після смерті Шевченка рукописи цих творів знаходились у М. Костомарова. Тільки у 80-ті роки XIX століття дев'ять повістей Кобзаря (за свідченням самого Шевченка, їх було близько двадцяти) побачили світ у газеті «Труд», журналах «Исторический вестник» и «Киевская старина», а у 1888 р. з'явились окремим виданням «Поэмы, повести и рассказы Т. Г. Шевченко, писанные на русском языке».

     За тематикою проза Шевченка є органічним продовженням його поезії. І хоча в мистецькій досконалості вони поступалися перед поемами, проте містили глибшу, ніж в останніх, характеристику персонажів, мали більш чіткий побутовий фон. Отже, кожна з повістей Шевченка — це не розширений переказ змісту поеми, а новий оригінальний твір.

       У повісті «Наймичка» поет продовжує розкриття образу жінки-матері в кріпосному суспільстві. Його наймичка Лукія виявляє моральну стійкість, вдруге зустрівшись зі своїм спокусником. У ліричних відступах, які органічно входять у композицію, автор виражає ставлення до зображуваних подій, вболіває за долю героїні, підносить гуманність і благородство простих людей-трудівників.

    Повісті «Варнак» і «Княгиня» теж містять виразні антикріпосницькі мотиви. Єдиною з повістей Т. Шевченка, де дія відбувається не в Україні, є повість «Несчастный». Автор показує, як формується характер людини в умовах існуючої дійсності, що призводить до морального звиродніння і падіння.

     Найбільша повість Шевченка «Прогулка с удовольствием и не без морали» засуджує антинародний характер кріпосницького суспільства. Прийом подорожі, вжитий у творі, відкрив можливості для широкого показу життя різних соціальних груп населення самодержавної Росії. А у повістях «Художник» та «Музикант» Шевченко порушує проблему становища митця в кріпосному суспільстві.

       Повість «Художник» містить міркування автора про долі видатних митців минулого. На його думку, талант не може розвинутися повно в умовах експлуататорського ладу, бо гноблення у всіх його проявах перешкоджає мистецтву.

       Повість знайомить нас з трагічною долею талановитого юнака, вихідця з народу. Твір автобіографічний, у ньому використано багато фактів з життя самого Т. Г. Шевченка та його видатних сучасників. Друга частина повісті  - листи героя до оповідача. Така форма викладу допомагає краще розкрити образ головного героя у його творчому зростанні. Тут також містяться автобіографічні елементи, що перемежовуються з авторським вимислом.

      Образ кріпосного художника приваблює своєю чистотою і благородством. До нього з симпатією ставляться і оповідач, і такі видатні особистості, як Венеціанов та Брюллов. Навіть зовнішність юнака викликає симпатію: «Долго я держал рисунок в руках и любовался запачканным лицом автора. В неправильном и худощавом лице его было что-то привлекательное, особенно в глазах, умных и кротких, как у девочки ». Незвичайна зовнішність юного художника відразу впала в очі і Карлу Брюллову: «Физиономия его мне нравится — не крепостная». Але найбільше вразив великого майстра надзвичайний талант хлопчика-кріпака. Становлення цього таланту є водночас становленням особистості юного художника. Його цікавив не лише живопис, який просто був частиною його єства. Хлопчика цікавили література і театр, він дуже швидко з несміливого підлітка-кріпака перетворився на освічену, ерудовану людину.

     Вражає благородство юнака у ставленні до його приятеля Демського. Він із власних коштів заплатив за квартиру помираючого приятеля, за свої гроші поховав його. А яке благородство виявив герой у ставленні до дівчини-сироти Паші! Дізнавшись про те, що Пашу скривджено негідником мічманом, художник рятує дівчину від безчестя, одружившись з нею.

      Водночас поглиблюється конфлікт талановитої людини з навколишнім оточенням. Спочатку художника не допускають до конкурсу в Академії, а потім він змушений стати ремісником, щоб утримувати сім'ю. «...Пропавший человек, ничего больше, — говорить про художника Михайлов. Сначала он повторял все свою « Весталку », и повторял до того, что и на толкучем перестали брать его копии; потом принялся раскрашивать литографии для магазинов, а теперь не знаю, что он делает. Вероятно, пишет портреты по целковому с рыла».

       Нестерпні умови життя призвели до загибелі таланту, внаслідок чого художник божеволіє й помирає.

        У повісті «Художник» Тарас Шевченко розкрив також образи своїх сучасників, художників Венеціанова і Брюллова, які сприяли викупу героя твору, кріпосного художника, з панської неволі. Для змалювання цих видатних особистостей свого часу автор використав автобіографічні дані і відомі йому факти з життя митців.

       Олексія Гавриловича Венеціанова Шевченко характеризує як «человеколюбца-художника», який звершив «великодушные подвиги на поприще искусства» . Саме до нього звертається за порадою оповідач, як до людини, яка вже не раз мала справу з кріпосниками з метою викупу талановитих художників. З усіх скрутних ситуацій Венеціанов «выходил с честью». Так сталося і цього разу: просидівши годину у передпокої поміщика, Олексій Гаврилович домовився про викуп юного художника.

    Більш повно розкрито образ Карла Павловича Брюллова, якого, за прикладом Василя Жуковського, сучасники називали Карлом Великим. Брюллов завжди підтримував молодих художників. Для нього не існувало соціальної нерівності, а мав значення лише талант. Іноді він навіть обідав зі своїми учнями в недорогому ресторані, бо "ему нравилось, как истинному артисту, наше разнохарактерное общество".

      Учні вважали Брюллова надзвичайною людиною, здатною відмовитись від аристократичної розкоші заради спілкування з друзями.

     Отже, слід відзначити, що у повістях Т. Шевченка подано глибоку соціальну мотивацію взаємин між персонажами, широко змальовано соціально-побутовий фон. Деякі повісті перегукуються з соціально-побутовими поемами Кобзаря, але є цілком оригінальними. Образи ж повістей переконливо доводять, що головною причиною морального звиродніння поміщицького середовища є неробство і паразитизм.